WWW.UA.Z-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Методички, дисертації, книги, підручники, конференції

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 23 | 24 || 26 | 27 |   ...   | 52 |

«І.П. Рущенко СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ Видавництво Національного університету внутрішніх справ Харків 2001 ББК 88.4я73 Рекомендовано до видання Р88 вченою радою Національного ...»

-- [ Страница 25 ] --

А.Ф. Зелінський, наприклад, поділяє злочинність на два типи дій: 1) адаптивні (крадіжки, грабунки, шахрайства, вимагання); 2) неадаптивні або деструктивні (насильницькі посягання, тероризм, хуліганство, захоплення заручників) [27, с.100–101.]. Але ми вживаємо термін «адаптація» у більш широкому значенні як явище взаємодії індивіда і соціального середовища.

Ми виходимо з того, що людина, якою б вона не була, не може жити без соціуму і поза його межами. Отже, кожний її крок так чи інакше оцінюється оточенням, позначається на середовищі й викликає відповідну реакцію.

Щодо адаптивності корисливих і неадаптивності насильницьких злочинів, то тут не так усе просто. Припустимо, нечесний політик або бізнесмен планує вигідну, але незаконну оборудку, яка повинна піднести ще вище його капітали, соціальний статус і впливи. Натомість шахрайство стає розкритим, і в результаті індивіду загрожує кілька сотень років ув’язнення, тобто він зазнає повного краху адаптації, якщо її розглядати як позитивне пристосування до середовища. І навпаки, безглузде насильство, навіть вбивство, може означати насправді значне піднесення авторитету злочинця у певних колах, він таким чином стає більш адаптованою особою стосовно своєї референтної групи. Отже поділ на адаптивні й неадаптивні злочини не є вдалим. З точки зору законослухняної людини адаптивного злочину не існує, бо кожна така дія може обернутися жорстоким покаранням. Найбільш парадоксальні з точки зору теорії соціальної адаптації злочини (у стані афекту, некрофільські вбивства тощо) можна пояснити як ситуативне пристосування людини до її біологічної й підсвідомої сутності, зоологічних потягів, агресивної природи або як перевтілену систему самозахисту, що дає певне, може й дуже коротке, але задоволення. «Правонарушения психопатов возбудимого круга, – пишуть А.М. Антонян і С.В. Бородін, – часто расцениваются другими как совершаемые «без выгод». На самом деле они выступают как способ защиты от реальной, а чаще воображаемой агрессии среды. Поэтому выгоду следует рассматривать прежде всего в психологическом плане» [28, с.95]. Одночасно такий суб’єкт порушує відносини із соціальним середовищем, і його дії можна визначити у термінах соціальної адаптації.

Ми далекі від думки, що змальована вище схема вичерпує усі аспекти проблеми «злочинної» адаптації. Категорії, які ми розглянули й спробували систематизувати, можуть грати або самостійну інструментальну роль, або використовуватися як основа для поглиблення й розвитку теоретичних засад соціології злочинності. У подальшому доведемо це на прикладах різних аналітичних процедур, націлених на соціологічне пояснення феноменів злочину й злочинності. Так, вже у наступній главі буде деталізовано механізм «злочинної» адаптації в тому пункті, що стосується соціальних структур і відносин. Для цього зосередимося на такому аналітичному аспекті, як співвідношення злочинної дії з соціальними інститутами.

Глава 2.3 Соціальні інститути і злочинність Цей заголовок дає можливість, по-перше, продовжити обрану стратегічну лінію – розгляд феноменів злочину й злочинності у соціальному контексті; по-друге, поглибити тему «злочинної» адаптації, по-третє, зв’язати проблему злочинності із сьогоденною ситуацією.

І справа тут не в кон’юнктурі, а в цікавих особливостях перехідного періоду, коли руйнуються інституціональні порядки і самою історією здійснюється певний соціальний експеримент. Отже соціолог має добру нагоду використати для побудови теорії ті чи інші спостереження, які у «стабільні»

часи не впадають в око дослідникові.

Соціальний порядок можна аналітично подати у вигляді низки категорій: «соціальна структура» – «соціальні відносини» – «соціальні інститути» – «соціальні цінності й норми» – «соціальні ролі» – «соціальні дії». Цю низку можна розглядати за принципом російської матрьошки (кожен наступний елемент є складовою попереднього), або, з точки зору теорії структурації Е. Ґідденса, як замкнене коло – структура відтворються завдяки агентності, тобто через дії суб’єкта. В умовах модерну відтворення структури стає більш-менш свідомим з огляду на те, що агент включає в процес відтворення свої знання про інститути. Практика передбачає рефлексивність з боку соціального індивіда. Основу соціального знання складає «усвідомлення соціальних правил» [1, р.50] Отже, злочини можна розглядати як певні дефекти структурації, коли своми діями актор не відтворює об’єктивну структуру, що склалася у суспільстві на час здійснення дії, тобто він не керується «соціальними правилами». Ми виходимо з того, що злочин так чи інакше руйнує або ставить під знак питання вказаний ланцюжок, його внутрішню гармонію.

Злочинець вносить дисбаланс у соціальний порядок своїм нехтуванням або перевизначенням відносин, інститутів, цінностей і норм, ролей. На відміну від бунтаря, революціонера злочинець суб’єктивно не намагаться руйнувати соціальну систему. Скоріше він ставиться до неї як мисливець до лісу, де завжди, на його думку, знайдеться здобич. Але ми знаємо десятки прикладів, коли подібна мисливська філософія оберталась тотальним винищенням певних біологічних видів… Традицією радянської кримінології було зосереджувати соціологічний підхід до проблеми злочинності головним чином на порушеннях соціальних відносин. І це мало певне історичне підґрунтя. Вже першими юридичними документами радянської влади (див. «Руководящие начала по уголовному праву РСФСР», які введені постановою НКЮ РРФСР 12 грудня 1919 р.) кримінальне право визначалося не як сукупність норм, а як «порядок суспільних відносин». Задачею кримінального права проголошувалася охорона суспільних відносин [2, с.167]. У 20-ті рр. ХХ ст.

А.А. Піонтковський висунув теорію, згідно з якою об’єкт злочинних посягань – суспільні відносини. Останні складаються з трьох компонентів: 1) предмет відносин (благо, навколо якого складаються стосунки);

2) суб’єкти відносин; 3) соціальний зв’язок. Злочинні посягання він розподіляв між цими компонентами, наприклад, крадіжка посягає на власність як предмет соціальних відносин, хабарництво – на соціальні зв’язки, розбій – одночасно на суб’єктів відносин та предмет (власність як благо) [3, с.30–32]. Близьким до цього є підхід Л.І. Спірідонова. Він, щоправда, розглядає злочинний акт як посягання на суспільні відносини бунтівного одинака, і в дусі революційної марксистської традиції намагається пояснити такі дії несправедливістю суспільних відносин та існуючих порядків [4, с.52–54]. Із запереченням того, що суспільні відносини можна розглядати як об’єкт злочинних посягань, виступили у спільній статті українські дослідники О.М. Кривуля і В.М. Куц. Свою позицію вони аргументують тим, що, по-перше, в нормах кримінального права про відносини ніде не згадується, і теза про суспільні відносини як об’єкт злочину взагалі є дуже віддаленою від юридичної практики;

по-друге, суспільні відносини – «висока абстракція», яка неправомірно змішується з конкретними формами їх прояву. Злочинець, що порушує норму, фактично не виходить з мережі суспільних відносин і реально не має змоги на них впливати. Автори залишають можливість абстрактної постановки питання про суспільні відносини як об’єкт злочинних посягань у тих гіпотетичних випадках, коли протиправні дії сягають критичної маси, яка дорівнює діяльності великих соціальних груп [5]. Дж. Мід свого часу також схилявся до того, що злочинець своїми руйнівними діями не може серйозно загрожувати структурі суспільства, але його присутність і потенційна можливість злочину згуртовує соціум. Громадська думка взагалі дуже хворобливо ставиться до злочинних посягань, і перебільшення тут мають позитивну властивість мобілізувати суспільство; за словами Міда, злочинність спонукає зосереджуватися на спільних інтересах, які відрізняються від особистих зацікавлень [6, с.247].

Дискусія довкола того, чи несе злочинність суспільну загрозу, нам здається недоцільним марнуванням часу. Якби загрози не було, суспільство не вдавалося до потужної кримінальної репресії, не застосовувало смертної кари або довічного ув’язнення, не тримало б цілої армії правоохоронців, яка, до речі, дорого коштує. Що відбувається у випадках послаблення цих стримуючих чинників, не складно собі уявити. Ще краще скористатися історичними прикладами. Дві подібні історії наводить президент Норвезької Академії наук, проф. І. Аденс. 1919 р. мав місце страйк ліверпульської поліції. Того ж числа, 1 серпня приблизно о 22 годині, коли поліція зникла з вулиць, в місті почалися пограбування магазинів. Вони тривали кілька днів, всього було пограбовано 400 крамниць, ситуація виправилася тільки після того, як до міста вступили війська й до присяги було приведено резервістів для допомоги у наведенні порядку. У Данії 1944 р. німці заарештували геть усіх місцевих поліцаїв. Після цього рівень злочинності збільшився у 10 разів. Навіть застосування більш жорстоких покарань за правилами окупації не поліпшило ситуації. Аденс встановлює таку закономірність: спочатку вигідною для себе ситуацією користуються ті, хто становить суспільне «дно», а потім до свавілля залучаються більш широкі кола «слабких»

людей [7, с.70, 39–40]. Подібне спостерігалося в Україні у 1918–1920 рр., коли ті чи інші території тимчасово залишалися без влади, або вона була примарною. Тоді люди озброювалися, самоорганізовувалися у містечкові дружини або квартальну сторожу в містах для опору злочинним елементам, і так українці намагалися зберегти бодай якісь ознаки соціального порядку. Соціальний порядок може розпастися, але на його місці обов’язково виникає новий, анархічний, сурогатний, квазідержавний або щось подібне. Але кожний порядок поділяє дії людей на «злочинні»

й «не злочинні». Для соціолога ці речі є прозорими і не викликають непорозуміння. Дискусія може точитися довкола того, що саме в системі соціального порядку є тим соціологічним фокусом, який дозволяє включити у соціальний контекст феномен злочинності. З одного боку, норми або ролі є радше юридичним, кримінально-правовим або кримінологічним поглядом на проблему, з іншого – поняття структури й соціальних відносин – дійсно занадто «високі абстракції», що заважають вдалій операціоналізації та ефективному соціологічному аналізу.

На наш погляд, найбільш вдалим фокусом для аналізу є соціальні інститути, які одночасно уособлюють соціальний порядок, підкреслюють нормативність соціальних дій і паралельно відображають різноманітність соціального життя, шляхів адаптації, які ми вже попередньо окреслили. Т.

Парсонс прямо вказував, що інституційний аспект соціальної дії є головним предметом соціологічного аналізу [8, c.365]. Механізм соціальної адаптації з точки зору теорії Парсонса має певний стосунок до проблеми соціальної інтеграції. Дії, які не підтримують інституційну структуру суспільства, не можуть розраховувати на позитивне сприйняття соціумом, на солідаризацію загалу з агентами таких дій. Ігнорування соціальних інститутів – це ознака деінтеграції та порушення стабільності суспільства. Санкції є об’єктивною і закономірною відповіддю на спроби руйнації. Таким чином, визначення поняття злочину нібито вже закладене у природі інститутів.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Соціогенез як розгортання інститутів у часі та просторі ставить на порядок денний нові види злочину. Інституційний підхід вигідно відрізняється тим, що він добре пристосований до історичного погляду на проблему, дозволяє простежувати соціальну динаміку як інституційні зміни і паралельно досліджувати процеси криміналізації й декриміналізації соціальних дій.

Інститути – це своєрідні сукупні вияви прийнятих у суспільстві правил гри. Вони роблять відносини між людьми сталими, прогнозованими, бо унормовують поведінку, співвідносять її з домінуючими цінностями. Так як і «роль», «інститут» дає взірець поведінки, але він є одиницею більш високого порядку, що охоплює багато ролей [9, с.106]. В теорії інститутів є кілька спірних питань. По-перше, тут перехрещуються макро- й мікросоціологічні підходи, соціальний реалізм і номіналізм. З точки зору інституційного реалізму соціальні інститути – умови вибору, а не його об’єкти, тобто люди застають від народження певну сукупність правил, з якими вони можуть рахуватися чи ні, але вони об’єктивно супроводжують соціальне життя [10]. Конвенціоналісти ставляться до інститутів зовсім по-іншому. Інститути вони розглядають як продукт рішень безпосередніх учасників соціальних відносин, як певну угоду, що кожного разу поновлюється під час взаємодії, як об’єкт взаємодії. С.С. Фролов визначає інститути як «великі позапланові продукти соціального життя» [11, с.164]. З точки зору теорії раціонального вибору актори, коли вони діють певним чином, нібито голосують за або проти інститутів. Звідси, інститути – угоди щодо стандартів поведінки, які відображають: 1) організацію рутинних зразків інтеракцій, які компенсують індивідуальну нездатність діяти повністю раціонально; 2) норми, що відбивають цінності та інтереси суспільства; 3) індивідуальні раціональні вибори. Головною емпіричною ознакою інституту є повторювання певних дій, наявність шаблону, регулярність, однаковість. Отже, розуміння інституту включає спостереження регулярності поведінки учасників взаємодії [12, с.63–65].

Другим спірним питанням є зміст поняття інституту. У вузькому розумінні інститути зводяться до набору правил, норм, за якими діють люди у тій чи іншій сфері життя. Соціальні організації, люди у цьому сенсі до інститутів безпосередньо не належать, як підкреслює Даглас Норт, треба розрізняти, де правила гри, а де, власне, команда [13, с.13].

Інший погляд на проблему допускає більш широке трактування поняття інституту. Наприклад, робиться припущення, що інститут поряд з традиціями й функціями, нормами права, моралі та звичаями може включати різні матеріальні засоби у вигляді будівель, машин, засобів зв’язку тощо [14, р.951]. Дослідники також розрізняють зовнішню (матеріальну) структуру інституту, до якої відносять сукупність осіб, що забезпечені певними засобами діяльності, і змістовну, внутрішню сторону, які складають стандарти поведінки [15, с.278].

Вказані розбіжності треба враховувати, але не варто апріорі робити однозначний вибір на користь тієї чи іншої версії, бо це звужує рамки конкретного аналізу, до якого ми і вдамося нижче. Для цілей нашого аналізу також необхідно ввести типологічні поняття. Важливо розрізняти фундаментальні, основні й похідні інститути. Це можна зробити, використовуючи іншу типологічну схему – поділ інститутів на економічні, політичні, соціальні, культурні відповідно до основних чотирьох сфер людської діяльності. У кожній сфері є, безперечно, визначальні, базисні інститути, наприклад, інститут власності в економіці, або інститути шлюбу та сім’ї в соціальній сфері. Нас, безперечно, будуть цікавити саме базисні інститути, через те, що вони стають об’єктами правоохорони.

Окрім цього, принциповим є поділ на офіційні, формальні й неофіційні, неформальні інститути. Перші, як правило, підтримуються державами, законами, а другі – громадською думкою. Традиція вітатися при зустрічі із знайомими або навіть до кожного, хто зустрічається у глухому селі, є важливим неофіційним інститутом. Але нехтування цією традицією не розглядається як злочин. Щоправда, в сільській общині подібна поведінка буде визнаватися серйозним девіантним відхиленням, а порушника чекають складні умови життя через негативну реакцію оточення, та все ж таки зашморг на шию людині за це не накинуть.

Нарешті, будемо розрізняти «позитивні» інститути, які регулюють цивільні зв’язки, комутації тощо й інститути соціального контролю.



Pages:     | 1 |   ...   | 23 | 24 || 26 | 27 |   ...   | 52 |
Похожие работы:

«Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України УДК 339.727.22 Я. С. Лук’яненко, аспірантка, ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ” ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ РИНКУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ1 1 У статті досліджуються особливості закордонного досвіду функціонування інститутів спільного інвестування та їх розвиток у сучасних умовах. Досліджено специфіку функціонування ринку спільного інвестування на прикладі розвинутих країн світу – Франції, Люксембургу, Німеччини та США....»

«УДК 37.01+130.2 д. філос. н., проф. Корсак К.В. (ІВО НАПН України) УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ ХХІ ст. ТА ЇЇ НОВІ НАУКОВІ ОСНОВИ Відомо, що перемоги здобувають не тільки на фронтах, а й у головах. Для порятунку Вітчизни запропоновано авторську „Українську ідею – ХХІ”, що поєднує новітні наукові досягнення з кращим культурним спадком та скеровується в майбутнє, а не в минуле. Вказано роль відкриттів генетиків та інших науковців у створенні об’єктивної історії появи землеробства і скотарства. Доведено, що...»

«digitized by ukrbiblioteka.org СУЧАСНІСТЬ ЛІТЕРАТУРА, МИСТЕЦТВО, СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ ЖОВТЕНЬ 1987 Ч. 10 (318) РІК ВИДАННЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ МЮНХЕН «SUCASNIST» — OKTOBER 1987 MULLERSTR. 33, RGB., 8000 MUNCHEN 5 Редакція Тарас Гунчак, головний редактор Юрій Луцький, література Богдан Певний, мистецтво Редакційна рада: Марта Богачевська-Хом'як, Юрій Божик, Вольфрам Бургардт, Василь Витвицький, Роман Ільницький, Всеволод Ісаїв, Анатоль Камінський, Анджей С. Камінський, Ізраїль Клейнер, Богдан Кордюк,...»

«Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2014, № 4 (38) УДК 159.9.019.4 М. О. Чуносов Євпаторійський інститут соціальних наук, РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта) ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯК УМОВИ ЩОДО ЇЇ ПРОФІЛАКТИКИ У статті розглядається соціально-юридичний підхід до визначення категорії «делінквентна поведінка», що дозволить облегшити діагностику «делінквентної поведінки» з метою своєчасного застосування...»

«Збаразька централізована бібліотечна система Методично – бібліографічний відділ Серія: «Наші славетні лікарі» Бібліографічний посібник м. Збараж 2014 р. ББК – 91.9 Р 60 Видання присвячено видатним лікарям м.Збараж – родині Білинських. В межах розділів література розміщена в алфавітній послідовності авторів і назв творів. Посібник буде цікавим бібліотекарям, краєзнавцям, вчителям та всім хто цікавиться історією краю, широкому загалу читачів. Р 60 Родина Білинських – лицарі розуму і милосердя...»

«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету Випуск 23, 2012 УДК [94:008]:271.2-523.6 О.В. Білявцева СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МЕЖИРИЦЬКИЙ ТА СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ГОЩАНСЬКИЙ ЧОЛОВІЧІ МОНАСТИРІ У КОНТЕКСТІ ДУХОВНОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ РІВНЕНЩИНИ У статті характеризується історія появи й розвитку Свято-Троїцького Межирицького та Свято-Успенського Гощанського чоловічих монастирів, що знаходяться на Рівненщині. Осмислюється роль і...»

«в засобах масової інформації активно пропагувати здоровий спосіб життя; переглянути економічну і соціальну політику держави відносно боротьби з тютюнопалінням.Література: 1. Історія тютюнопаління [ електронний ресурс ] – режим допуску http:// www.amvon.orthoxy.ry.Зголовок з екрану.2. О. О. Яременко Тютюн, алкоголь, наркотики, в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика [Текст] / О. М. Балакірєва, 2005. с. 3. Шкідливі звички куріння [електроний ресурс] – режим...»

«Десятник В.О. Критично-правове мислення УДК 340.12 В. О. ДЕСЯТНИК Володимир Олексійович Десятник, кандидат юридичних наук, професор Київського університету права НАН України, адвокат КРИТИЧНО-ПРАВОВЕ МИСЛЕННЯ «Емпіричну науку можна охарактеризувати наступним чином: у тій мірі, в якій наукове висловлювання говорить про реальність, воно має бути спростовуваним, а в тій мірі, в якій воно не спростовуване, воно не говорить про реальність. Теорія, що не спростовувана ніякою мислимою подією, є...»

«Міжнародна громадська організація «МІЖНАРОДНИЙ ФОНД «ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ» Державний архів Хмельницької області Кам янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» (1941-1944 рр.) Хмельницький УДК 94(477.82+477.43)«1941-1944»(043.3) ББК 63.3 (4УКР) Рекомендовано до друку: Вченою радою Камянець-Подільського національного універ­ ситету імені Івана Огієнка. Протокол № 6 від 30.06.2012 р....»

«Н.Ю. Рудницька. Використання історико-педагогічного досвіду в організації системи позаурочного виховання школярів УДК 371. 2 (09) Н.Ю. Рудницька, кандидат педагогічних наук, доцент (Житомирський державний університет) ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ В ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПОЗАУРОЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У статті розглядається можливість використання історико-педагогічного досвіду в організації виховання школярів у позаурочний час. На сучасному етапі національного духовного...»

«Яковлев Олександр Вікторович,© УДК 008:001 кандидат історичних наук ЕНДОГЕННІ ТА ЕКЗОГЕННІ ЧИННИКИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ У статті визначаються екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні) чинники регіонального соціокультурного розвитку сучасної України. Виявляються характерні особливості диференціації окремих регіонів. Визначаються шляхи реалізації синергетичного розвитку регіонів на основі кластерного, стратегічного і проектного підходів у їх синергетичній...»

«ВІД ПЕРШОГО ЮВІЛЕЮ І ДО СЬОГОДНІ (Здобутки одного видавничого проекту) Н.Г. Мозгова, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії НПУ імені М.П. Драгоманова; Б.К. Матюшко, кандидат філософських наук, доцент, докторант кафедри філософії НПУ імені М.П. Драгоманова 2007 року ентузіасти своєї справи – кілька докторів та кандидатів наук з Києва, Харкова, Мелітополя й інших міст України започаткували книжкову серію «Антологія української думки». Вона являє собою перевидання творів...»

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ГАВРИЛИШИН МАРІЯ РОМАНІВНА 94(477:41)“8/10”:327 ПОЛІТИЧНІ І ШЛЮБНІ ЗВЯЗКИ БРИТАНСЬКИХ ДИНАСТІЙ З РЮРИКОВИЧАМИ У ІХ–ХІ СТ. Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Львів 2016 Дисертацією є рукопис. Робота виконана на кафедрі історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2017 www.ua.z-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»