«СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна Збірка статей На пошану доктора історичних наук професора Надії Миколаївни Нікітенко Київ — 2011 УДК ...»

Однак Пселл Романа Діогена представляє як бездарного, не компетентного воєначальника. На думку Пселла, цим імператором насамперед рухало прагнення до слави, хоча історик все ж неохо че визнає, що військові походи були необхідні з міркувань безпе ки держави. Пселл із засудженням та іронією описує перший похід Романа. На його думку, цар не знав «ні куди йому йти, ні що робити» і все, що йому вдалося — це завести подалі в гори військо і «погубити безліч своїх людей». Пселл намагається при низити військові якості Романа, який «звеличив себе хіба лише тим, що ходив походом на ворога»31. Усі походи цього імператора він оцінює як невдалі, що не відповідає дійсності: походи 1068 і 1069 рр. були досить успішними.

Після правління Романа Діогена на престол був зведений син Константина Дуки, Михаїл VII Парапінак. Опис Пселлом правлін ня Михаїла VII являє собою набір нестримних вихвалянь на адресу імператора. Правда, однак, полягає в тому, що цей імператор вза галі не керував державою32. Ніяких відомостей про те, що саме відбувалося в імперії, Пселл не дає. А між тим, час Михаїла VII був періодом важкої зовнішньополітичної кризи імперії. Після по разки при Манцикерті в 1071 р. турки сельджуки фактично безпе решкодно могли проникати в Малу Азію. В Італії нормани взяли Барі — останній оплот візантійського панування на півострові — і почали наступ на Балкани. У 1072–1073 рр. Західна Болгарія була охоплена повстанням33. Одночасно посилився тиск на Візантію з боку кочових народів — печенігів і угрів. Пселл лише невизначено История Византии. — C. 233–235.

— Eud. Rom. 13.

'.

Справами в державі займалися спочатку Михаїл Пселл та кесарь Іоанн Ду ка. Однак незабаром Михаїл VII став все більше довіряти своєму міністру фінансів Никифориці. Вже у 1073 р. енергійний Никифориця віддалив Іоанна від двору. І хоча в 1074 р. Михаїл змушений був покликати його з тим, щоб він очолив імператорську армію і відправився в похід у Малу Азію проти бунтівних нормандських найманців, кар’єра Іоанна незабаром закінчилася. Він був пере можений, захоплений у полон, а згодом використаний бунтівниками в якості претендента на імператорський престол. Однак він знову зазнав поразки і був змушений імператором постригтися в монахи.

Литаврин Г. Г. Болгария и Византия в Х–ХII вв. — М., 1960. — C. 402.

СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна констатує, що досить «тяжко довелося Михаїлу і на сході, і на за ході». При цьому він не забуває відзначити, що «початок всіх не щасть поклали його попередники»34.

Можна зробити висновок про те, що Пселл був «кабінетним вченим». І його хвастощі з приводу чудового знання військової справи та географічних реалій не відповідають дійсності. Його світогляд був обмежений межами імператорського палацу, а ті відомості про країни та народи, якими він володів, були почерп нуті ним зі стародавніх античних трактатів. І хоча Пселл розумів всю тяжкість зовнішньополітичного становища Візантії, політика імператорів у цьому напрямку не дуже його цікавила і приверта ла увагу найчастіше у випадках, коли дозволяла надати характе ристику їх осіб. Характер же опису багато в чому був зумовлений його особистим ставленням до правителя.

–  –  –

НОВА ЗНАХІДКА ГРАФІТІ 1022 Р.

НА ПІВДЕННИХ ХОРАХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ Для визначення дати заснування Софійського собору в Києві 4 листопада 1011 р., тобто, за князя Володимира Святославича, ключову роль відіграли виявлені останнім часом у ході планомір них епіграфічних досліджень ранні написи графіті, в текстах яких містяться прямі дати: 1018/1021, 1019, 1022, 1028, 1033 (три на писи), 1036 та 1039 рр.1. Стаття присвячена публікації ще одного раннього датованого напису, виявленого нещодавно на півден них хорах храму.

Графіті знаходиться на фресці з образом невідомого святого.

Поверхня стіни в місці розташування напису збереглась відносно добре, незважаючи на дрібні вибоїни та потертість тиньку, тож Докл. див: Нікітенко Н., Корнієнко В. Найдавніші датовані графіті Софії Київської // Праці Центру пам’яткознавства. — К., 2007. — Вип. 12; Вони ж.

Найдавніші графіті Софії Київської та її датування // Просемінарій: Медієвісти ка. Історія Церкви, науки і культури. — К., 2008. — Вип. 7: До ювілею професо ра Василія Іринарховича Ульяновського; Вони ж. Найдавніші графіті Софії Київської та датування собору // Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: культурний діалог поколінь. Матеріали ІV міжнародної наукової кон ференції «Софійські читання». Київ, 25–26 жовтня 2007 р. — К., 2009; Они же.

Древнейшие датированные граффити Софии Киевской // Архитектурное наследст во. — М., 2009. — Вып. 51; Они же. Древнейшие граффити Софийского собора в Киеве и его датировка // Byzantinoslavica. — 2010. — V. 68. — № 1–2. Запис 1039 р. в південній вежі Софійського собору виявлений О. Євдокімовою [Евдоки мова А. А. Греческие граффити Софии Киевской (публикация) // Orientalia et Classica: Труды Института восточных культур и античности. Выпуск ХІХ. Аспек ты компаративистики ІІІ. — М., 2008. — С. 640–641]. Дискусію довкола пра вильності прочитання ранніх датованих написів графіті та аргументи сторін див.: Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань / Ма теріали Круглого столу (7 квітня 2010 р., м. Київ). — К., 2010. — С. 17–35; Час зас нування Софії Київської / Пристрасті довкола мілленіума. — К., 2010. — С. 51–76.

СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна всі його складові впевнено ідентифікуються. Відповідно до текс ту, час виконання графіті — 1022 р.

Верхній рядок складається з чотирьох літер. Першою було виконано S подібну Ѕ з горизонтальним титлом над нею. Оскіль ки останнє було значно наближене до верхньої петлі літери, з ча сом тонка перемичка фрескового тиньку між ними зруйнувалась, відтак наразі титло та літера візуально здаються з’єднаними між собою. Однак простеживши етапи виконання обох складових мо жемо визначити, що спочатку була прокреслена літера, а вже потім — титло над нею. S подібна форма Ѕ притаманна ранньому ХІ ст., зокрема, таку її форму можемо бачити в написах з Софії Київської 1022 р.2, 1033 р.3, 1036 р.4. Ѕ такої форми присутня і на златниках Володимира5.

Другою літерою верхнього рядка є Ф, петлі якої прокреслені одним рухом довкола середини вертикальної щогли, в основі якої знаходиться невелика горизонтальна засічка. Над літерою знаходиться довге горизонтальне титло, причому його було вико нано раніше за щоглу, адже остання зривається в проріз титла.

Аналогій саме такому написанню ф — з нижньою засічкою — на разі не виявлено. Проте форма літери з виконаними одним рухом посередині щогли петлями не суперечить ХІ ст., наприклад, вона зустрічається в написах Софії Київської 1018 р.6, 1019 р., 1022 р.7, 1036 р.8.

Наступною була прокреслена літера И з направленими ліво руч верхніми засічками. Така форма літери не суперечить ХІ ст., наприклад, вона часто зустрічається в новгородських берестяних Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.).

Ч. 1: Приділ св. Георгія Великомученика. — К., 2010. — С. 9–11, табл. ІІІ, 1.

Никитенко Н. Н., Корниенко В. В. Древнейшие датированные граффити Со фии Киевской. — С. 54; Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — поча ток XVIII ст.). Ч. 3: Центральна нава. — К., 2011. — С. 118, табл. CLXXXIV, 1.

Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.).

Ч. 1. — С. 12–14, табл. ІІІ, 2.

Сотникова М. П., Спасский И. Г. Тысячелетие древнейших монет России:

Сводный каталог русских монет X–XI веков. — Л., 1983. — С. 118.

Корнієнко В. В. Найдавніше датоване кириличне графіті Софії Київської:

нова знахідка // Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: куль турний діалог поколінь. Матеріали ІV міжнародної наукової конференції «Софійські читання». Київ, 25–26 жовтня 2007 р. — К., 2009.

Корнієнко В. В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ — початок XVIII ст.).

Ч. 1. — К., 2010. — С. 9–11, табл. ІІІ, 1.

Там само. — С. 12–14, табл. ІІІ, 2.

В. Корнієнко

–  –  –

рогідніше, відповідно до структури формули пам’ятного напису, тлумачити її як незавершене слово м(hс#){ц#} ‘місяця’.

На сьогодні напис на південних хорах є вже другим графіті в Софійському соборі, в тексті якого зазначений 1022 р. Перше (№ 1) виявлене в приділі св. Георгія Великомученика, в ньому йдеться про Кіріопасху (25 березня), яка дійсно сталася в 1022 р.

Це графіті входить до групи написів на фресці з образом св. Ва силя Великого (№ 1, № 2, № 720 та № 758), що пов’язані між собою есхатологічним контекстом20. Відтак вірогідним буде при пущення, що поява розглядуваного напису на південних хорах інспірована також есхатологічними очікуваннями на Кіріопасху 1022 р.

Таким чином, виявлений на південних хорах Софії Київської напис на сьогодні є вже десятим раннім датованим графіті (див.

таблицю), що підтверджує її побудову в другому десятилітті ХІ ст., тобто, протягом 1011–1018 рр.

–  –  –

ВІЗАНТІЙСЬКА ТЕМАТИКА

В НАУКОВО ПЕДАГОГІЧНОМУ ДОРОБКУ

ПРОФЕСОРА ІВАНА ТУРЦЕВИЧА

(Досвід реконструкції) Реальний вплив певного науковця на розвиток історичної думки далеко не завжди можна достатньо чітко простежити та відобразити. Причин цьому зазвичай багато. Серед них можливі як недоліки наукових праць, недостатня апробація результатів дослідження, так і причини зовнішні стосовно самого науковця.

У випадку Івана Турцевича доцільно сказати, що незаслужене за буття його наукового доробку1 спричинялося і своєрідністю його наукового стилю і, більшою мірою, сумним станом бібліотечної та архівної бази в Україні. Основні матеріали до наукової біогра фії вченого зберігаються у Державному архіві Чернігівської об ласті в м. Ніжині (далі — ДАЧОН) — Ф. 6112, оп. 1. Особливості збереження справ суттєво ускладнюють роботу з матеріалами особового фонду, в якому зберігаються численні наукові роботи, авторські переклади, конспекти лекцій та бібліографічні нотат ки з історії античного світу.

Незважаючи на те, що праці І. Турцевича досить відомі в колі фахових істориків та філологів2, ширшому загалу його постать Наприклад, у виданому цього року Словнику сходознавства і візантології Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України постать І. Турцеви ча відсутня [Сходознавство і візантологія в Україні в іменах: біобібліогр. слов. / упоряд.: Е. Г. Циганкова, Ю. М. Кочубей, О. Д. Василюк; редкол.: Матвєє ва Л. В. (голов. ред.) [та ін.]. — К.: Ін т сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, 2011].

Летяев В. А. Восприятие римского наследия российской наукой ХІХ — нач. ХХ века. — Волгоград, 2002; Кузищин В. И. (ред.) Историография антич ной истории. — М., 1980.; Бузескул В. П. Всеобщая история и ее представители в России в ХІХ и начале ХХ века. — Ч. ІІ. — К., 2004.

Купить саженцы и черенки винограда Более 140 сортов столового винограда.

СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна як оригінального вченого залишається маловідомою. Так, питання історії візантійської культури практично залишаються поза ува гою сучасних вчених3.

І. Турцевич (1856–1938) вищу освіту здобував в Історико філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині (далі — НІФІ), куди і повернувся будучи призначеним на посаду екстра ординарного професора при кафедрі римської словесності після тринадцяти років викладання давніх мов у І Київській гімназії.

Попри те, що вчений був філологом класиком, основні наукові інтереси якого лежали в царині історії культури давнього Риму, проф. І. Турцевич активно цікавився і питаннями історії Візантії. Такий інтерес, за висловом самого вченого, був цілком природнім і повністю виправдовувався історією батьківщини4.

Доволі складно виділити час, коли І. Турцевич переходить до більш глибокого вивчення візантологічних проблем, оскільки його участь у науковому процесі не обмежувалася виступами на засіданнях та публікацією статей. Факти, виявлені в листах до нього, дають можливість говорити про численні консультації, уточнення перекладів, бібліографічні довідки, що їх ніжинський вчений надавав колегам по цеху. Так, один з провідних візанто логів поч. ХХ ст. Юліан Кулаковський у вступі до І тому «Истории Византии» висловлював подяку І. Турцевичу, з яким його поєд нували більш ніж 30 років дружби та співробітництва5. Аналогічна співпраця мала місце й пізніше, коли І. Турцевич обіймав посаду керівника осередку Близькосхідної комісії в Ніжині. У 1937 р. до нього звертався керівник археологічного загону Дніпрель станівської експедиції В. Грінченко щодо атрибуції срібного ор ла, знайденого у складі вознесенського скарбу. Докладна довідка У розгляді діяльності І. Турцевича як вітчизняного візантиніста слід відзначити такі роботи: Кіржаєв С., Ульяновський В. Причинок до студій укра їнської орієнталістики 1920–1930 х років: незнаний збірник «Україна і Схід» // Україна в минулому. — Київ Львів, 1993. — Вип. ІV; Зозуля С. Дослідження за гальної історії співробітниками Ніжинської науково дослідної кафедри історії культури та мови (1922–1930) // Наукові записки. Збірник праць молодих вче них та аспірантів. — Київ Хмельницький, 2002. — Т. 8. — Ч. ІІ; Циганко ва Е. Сходознавчі установи в Україні. Радянський період. — К., 2007. На жаль, згадані роботи не позбавлені прикрих неточностей.

ДАЧОН. — Ф. 6112. — Оп. 1. — Спр. 276. — Арк. 1.

Кулаковский Ю. А. История Византии. Т. 1: 395–518 годы. — 3 е изд., исп рав. и доп. — СПб., 2003. — С. 49. Про рекомендації І. Турцевича, взяті до уваги Ю. Кулаковським, — див. лист від 5 квітня 1902 р. [ДАЧОН. — Ф. 6112. — Оп. 1. — Спр. 31 (1902). — Арк. 11–12 зв.].

Т. Коростильов про побутування образу орла в римській та візантійській культу рах була повністю прийнята археологом і дозволила атрибутувати цю унікальну знахідку як військовий знак візантійської армії6.

Першою опублікованою роботою проф. І. Турцевича, яку мож на, безперечно віднести до візантійської тематики, стала стаття 1910 р. «К Corpus Procopianum»7. Спочатку вона готувалася як доповідь для Ніжинського історико філологічного товариства.

Потім неодноразово доповнювалася і розширювалася8. Автор на полегливо заперечував належність Прокопію Кесарійському «Таємної історії» та «Про споруди Юстиніана». Твори Прокопія, автора освіченого і визнаного сучасниками, могли піддаватися фальсифікаціям ще за життя історика. Важливим аргументом І. Турцевича був факт, що Прокопій не закінчив свою основну працю про війни Юстиніана. В таких умовах сумнівною виступає можливість написання ним же іншої, пасквільної книги. Крім того, як доводив І. Турцевич, Прокопій на службі Велізарія був не секретарем, а радником, наближеним до високопоставленої особи. Тому закиди, які робив автор «Таємної історії» щодо мо рального розкладу верхівки суспільства імперії і безініціатив ності самого імператора мали б із тим самим успіхом стосуватися його самого, як спільника самого Велізарія. За І. Турцевичем, історія воєн Юстиніана залишилася незавершеною через смерть Прокопія, яка, ймовірно, застала його в Константинополі.

Нажаль, виявити в архіві цілісний і остаточний текст дослі дження присвяченого проблемі авторства «Таємної історії» не вдалося9. Однак, у документі з назвою «Дневник Турцевича» є лист Ф. Дьольґера від 14 жовтня 1934 р. щодо можливостей опубліку вати в редагованому ним виданні статтю про авторство «Таємної історії» та «Споруд Юстиніана»10. Враховуючи те, що в тому ж ро ці в 34 т. журналу «Byzantinische Zeitschrift» вийшло одночасно Науковий архів Інституту археології НАНУ. Особовий фонд В. Грінченка, Ф. 11. Спр. Г. 9; спр. 48; ДАЧОН. — Ф. 6112. — Оп. 1. — Спр. 67. — Арк. 4–5.

Турцевич И. «К Corpus Procopianum» // Гермес. Науч. попул. вестн. антич.

мира. — 1910. — № 6. — С. 275–278.