WWW.UA.Z-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Методички, дисертації, книги, підручники, конференції

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы



Работа в Чехии по безвизу и официально с визой. Номер вайбера +420704758365

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 23 |

«На правах рукопису МАЛИХІНА МАРИНА АНАТОЛІЇВНА УДК 791.83(09)“2” ЦИРКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ 20–30-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ 26.00.01 – теорія й історія культури Дисертація на ...»

-- [ Страница 9 ] --

літературного (створювали та виконували епічні, поетичні, сатиричні та перші драматичні твори); музичного (співали, грали на музичних інструментах), хореографічного, театрального (розігрували інтермедії та лялькові вистави, виступали з сатиричними «розмовними» номерами, виконували фольклорні твори), циркового (жонглювали, демонстрували акробатичні номери та дресирування тварин тощо). Згадки про подібні виступи можна відшукати в документах, літописах або листах (дод. А. 6).

Так, у літописах Даниїла Заточника описані виступи скоморохів:

«іной летить з церкви або високого будинку на шовкових крилах, іной починає кидатися у вогонь, вихваляючись… міцністю свого серця… а іной обмотається вологим рушником та бореться з диким звіром» [221, с. 8].

У 1619 році при дворі царя Михайла Федоровича виступав артист Григорій Іванов з дресированим левом, а в 1625–1626 році при дворі демонстрували «слонов’ю втіху» [221, c. 10]. У грамоті російського царя Олексія Михайловича (1648), яка засуджувала «богомерзькі» скомороські ігри, згадувалося про звичай «скакати на дошках» [55, с. 16].

У 1037 році в Києві закладено Софійський собор, на фресках якого зображено сцени виступу скоморохів. На одній з них намальовано двох кулачних бійців та двох музикантів, що грають на довгих трубах, причому один із зображених артистів танцює і одночасно відбиває такт на барабані.

Інший, танцюючи, тримає за поясом жердину, по якій підіймається хлопчик (сучасний аналог – еквілібристика на перші). На сусідніх фресках зображено циркове полювання, тобто цькування звірів: леви і барс нападають на оленів. Поруч зображено поводирів з ведмедями та барсами.

М. Дергач пише, що існують різні погляди дослідників цих фресок щодо національної приналежності зображених артистів: одні вважають, що це візантійці, інші – німці, а треті дотримуються думки, що серед зображених є і перси. Разом з тим, візантійський історик Феофан записав, що у 583 році греки затримали трьох слов’ян без усякої зброї, “озброєних” тільки гуслами» [55, с. 9].

Відомості про виступи скоморохів знаходимо у «Повісті минулих літ»

(XII ст.). У «Поучениях о казнях божиих» (1068), що входили до цього літопису, церква засуджує світські заходи, язичницькі обряди, що супроводжувалися піснями та танцями, гру та забави скоморохів. Більшість старовинних джерел, у яких згадується діяльність скоморохів, пронизані духом нетерпимості до цих «бісівських» розваг, адже на думку тогочасних літописців: «Таких людей диявол спокушає й іншими способами, відволікаючи нас від бога різноманітними спокусами: трубами та скоморохами, гуслами та русаліями» [103, с. 22].

Ремесло скомороха, як і предмет його служіння – сміх – в усьому протистояв офіційному світобаченню з його соціальними нормами та релігійними догмами (покорою, слухняністю, скорботою тощо). Скоморохи суттєво відрізнялися від пересічних громадян зовнішнім виглядом та поведінкою: вдягали короткі кафтани та користувалися масками (це вважалося гріхом), чоловіки-артисти перевдягалися у жіноче вбрання, у виступах користувалися нецензурною лексикою. Творчість скоморохів залишалася надзвичайно популярною та необхідною протягом тривалого часу, адже без скоморохів не обходилось жодне народне гуляння або ярмарок. Артисти веселили народ на численних землеробських святах, весіллях, заходах, присвячених язичницьким богам, а пізніше виступали на християнських святах, які на Русі тісно переплелися з язичницькими обрядами – Масляна, свято Купала тощо.

С. Макаров вважає, що «скоморохи на Русі були невід’ємними та обов’язковими учасниками обряду поховання, з’являлися на кладовищах у дні поминання померлих, не обходився без них і культ предків, тризни» [117, с. 202].

Відомо, що скоморохи виступали зі співами, танцями, грою на музичних інструментах при дворі князів Святополка (1015), Святослава Ярославича (1073–1076), Ізяслава Мстиславича (1146–1154) тощо.

Скоморохи утримувалися у постійному штаті царя Михайла Федоровича.

Особливою популярністю користувалися потіхи скоморохів за царювання І. Грозного. Свідоцтво про розваги тих часів залишив А. Курбський, описуючи, як цар «почав зі скоморохами в машкарах танцювати та сущі бенкетуючі з ним» [155, с. 28]. Тобто, певний час держава не бачила у скоморошестві крамоли й не робила з артистів паріїв. У цей час скоморохи «грають» в атмосфері повної свободи, їм не забороняють залучати до гри інших людей, а за вигнання та переслідування скоморохів навіть стягують штрафи.

Однією з улюблених та поширених забав на Русі здавна була ведмежа втіха. Поводирі ведмедів були обов’язковими учасниками ватаг скоморохів.

За для втіхи глядачів навчені ведмеді боролися з дресирувальниками, танцювали, за участю ведмедів розігрувалися різноманітні жанрові сценки.

На Русі цих артистів-«ведмедчиків» у переписах населення називали окремо від скоморохів, до того ж у цій професії була своя градація: одні влаштовували ведмежі цькування (з собаками) та «ведмежі бої»

(протиборство людини та ведмедя), інші водили вчених ведмедів (поводчики). Разом з ними нерідко виступали й скоморохи, що володіли іншими вміннями. Однак термін «ведмежа втіха» відноситься лише до «ведмедчиків», що входили до кола організаторів та виконавців цього старовинного видовища. І. Забєлін в книзі «Домашній побут російських царів у XVI і XVII століттях» пише: «звичним предметом суспільної потіхи був ведмідь. Він, навчений… різноманітним людським витівкам та людській поведінці, бродив зі своїми поводирями по всій руській землі, з міста в місто, з села в село, забавляючи добрих людей карикатурним, а частково й сатиричним відображенням їх вдачі та звичаїв» [73, с. 106].

Цькування та ведмежі бої були жорстоким видовищем. Глядачів від «артистів» – людини та ведмедя – відділяли глибоким ровом. У книзі І. Забєліна знаходимо розповідь свідка подібної «розваги»: «кожен мисливець бив звіра в груди. В разі промаху він був ним знівечений, і це відбувалося часто. Щасливець вдовольнявся тим, що залишався живий і не отримував жодної нагороди, окрім того, що його поїли» [73, с. 107].

Поводчики ведмедів демонстрували зовсім інше видовище. Зазвичай така ведмежа втіха складалася з танців тварини: дресирувальник (поводчик) грав на дудці, а ведмідь, танцюючи на задніх лапах, плескав передніми, крутився, підскакував. Цей танок поводчик доповнював своїми приказками та коментарями. У більш вправних дресирувальників ведмеді виконували дещо іншу програму. С. Макаров пише: «такі складні та небезпечні трюки, як витягування з ока пороху та тютюну з-за губи хазяїна, катання глядачів на ведмедях, потискання глядачами ведмежої лапи, при тому, що кігті та зуби не обрублені та не вибиті, – все це все це вказує на найвищу майстерність дресирувальників, що супроводжували ведмедів» [116, с. 113]. Цей різновид ведмежої втіхи можна було спостерігати навіть на початку XX ст. Крім ведмедчиків, що стали попередниками артистів-дресирувальників, відомі були на Русі й представники інших циркових жанрів: силачі, метальники (жонглери), канатохідці.

Дії скоморохів багато у чому подібні до західноєвропейських способів карнавальних веселощів, але в Київській Русі вони мали деякі особливості:

бінарність вітчизняної середньовічної культури обумовлювала великий опір мистецтву скоморохів з боку церкви та деяких представників держави. Саме через це спостерігалася надзвичайна дистанція між скоморохом як організатором видовища та публікою як глядачем. Згідно з поглядами Є. Кузнєцова, С. Юркова та ін., навіть у святкові дні, коли скоморохи влаштовували «ногам скакання, хребтам вихляння» [103, с. 22] в атмосфері явного народного схвалення та підтримки, різниця між скоморохом та пересічним громадянином була дуже відчутною [238]. Крім того, дослідники скоморошества цілком слушно вказують на надзвичайну грубість деяких прийомів перших артистів, адже часто скоморохи розважали публіку примітивним сценічним видовищем суто комічного змісту (прообраз сучасної клоунади), що супроводжувалося піснями, танцями та висловлюваннями, які порушували будь-які межі пристойності.

Так, за свідоцтвом М. Костомарова, пісні скоморохів «були великою мірою такого змісту, що зневажали соромливість, їхні танці були непристойними, й нарешті, предметом більшості їх позорів також було щось звабливе та тривіальне» [238].

Разом з тим, Є. Кузнєцов робить цілком імовірне припущення, що вказівки на розбійну поведінку та нецензурні вислови були тільки приводом виправдати боротьбу з найбільш бунтівною частиною скоморохів.

«Звинувачення у лихослів’ї (точніше у відношенні до деяких глумів скоморохів, в яких містилися цинічні непристойності) мало за мету прикрити собою поняття про лихослів’я як про неповагу до представників церкви та влади, як до шкідливої, на їхню думку, “крамоли”» [103, с. 24].

Значним був внесок скоморохів у створення політичного репертуару та розвитку усної народної творчості. Свій власний репертуар, який потім увійшов до загального фонду народного фольклору, скоморохи створювали здебільше в період XV–XVII ст.

У XVI ст. скоморохи, подібно до інших ремісників, почали селитися цілими селами. В містах з’являються міські стани осілих скоморохів, що було викликано постійним високим попитом на послуги артистів.

З XVI–XVII ст. скоморохи почали об’єднуватися у «ватаги» (приблизно по 50–100 осіб). Ці об’єднання, певним чином, створювали гарну основу для виникнення та відтворення народних драм з великою кількістю виконавців (драм великих жанрів). За твердженням В. Пєтухова: «такі “трупи” повинні були давати цілі вистави, маючи у своєму складі скоморохів різних “спеціальностей”: від танцівників та співаків до канатохідців, жонглерів, дресирувальників» [155, с. 28–29]. Крім того, скоморохи продовжували приймати участь у святах та народних побутових обрядах.

Важливим моментом є те, що у своїх мандрах скоморохи зустрічалися з артистами-іноземцями. В ході цих зустрічей, імовірно, відбувався обмін досвідом, що дозволяло артистам різних країн засвоювати нові трюки, опановувати секрети різних циркових жанрів.

Для мандрівних труп не існувало мовних бар’єрів: виступи музик, приборкувачів диких звірів, фокусників-ілюзіоністів та мімів, що використовували невербальні способи спілкування, не потребували перекладу. В книзі «Театралізація цирку» С.

Макаров писав:

«Схожі акробатичні номери демонструвалися і грецькому василевсу, і київському князю, і китайському імператору. Нівелюванню місцевих артистичних особливостей сприяли постійні переміщення жонглерів-скоморохів» [116, с. 35].

З середини XVII ст. мандрівні ватаги поступово зникають, а скоморохи перетворюються на музикантів та сценічних діячів на західноєвропейський лад. Подібно до усіх інших громадян, скоморохи сплачували податки, виконували різноманітні державні повинності.

Якщо церква почала засуджувати діяльність скоморохів вже з XI ст., то перші територіальні заборони на їхні вистави з’являються приблизно чотири століття потому. Так, Церковний собор 1551 року (Стоглавий собор) суворо засудив святкові народні обряди та пов’язані з ними гуляння, а також ігри та забави скоморохів, що склалися на цьому підґрунті, як такі, що суперечать культу православної церкви. У 1648 році цар Олексій Михайлович, з метою зміцнення православної віри, видав наказ «Про виправлення нравів та знищення забобонів», в якому пересічним громадянам заборонялося пускати скоморохів в свої оселі та веселитися разом з ними через те, що «серед населення збільшилась кількість усіляких бунтівних бісівських дійств, глузування та скоморошество з усякою бісівською грою» [103, с. 29].


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Церква активно підтримала цю ініціативу, що викликало справжні репресії стосовно артистів. Власне, боротьба велася більш широко, проти всіх видів народних гулянь, народної обрядової поезії та художньої творчості і, зокрема, проти скоморохів, оскільки у цих галузях вони були професіоналами. З кінця XVII ст. скоморохи, під впливом заборон, поступово залишають свою справу, змінюючи професію. Мандрівні ватаги як явище народної культури остаточно зникають в період царювання Петра I.

Конфлікти між християнськими ієрархами та цирковими майстрами виникали протягом віків аж до XX ст. Протоієрей Є. Попов на початку 1901 року пише, звертаючись до пастви: «Проте спалахують і живлять хіть плоті і безсоромні видовища... де подаються різні спокусливі рухи тіла, де також, як і в танці, прийнятий короткий і обтягнутий одяг у жіночої статі;

і де при цьому дії – ігри дівчат або жінок, виконуються на узвишші.

Наприклад, в цирку біг їх на коні з підняттям ніг у вигляді танцю, а в садах – ходіння по канату. Одному Богу відомо, скільки душ залучено в гріх від таких видовищ!» [160, с. 550–551].

Скоморохи відіграли важливу роль у створенні, розвиткові та збереженні елементів циркового мистецтва в різні епохи. Попри неоднозначність такого явища, як скоморошество, важливим є те, що виступи цих перших професійних артистів не тільки розважали людей, створюючи святковий настрій. Скоморохи допомагали людям відволіктися від повсякденного клопоту, відпочити, реалізувати своє «право на сміх»

(аналогічне європейській карнавальній культурі). Скоморохи часто ставали провідниками опозиційних настроїв, у своїх виступах відкрито критикували представників влади та церкви, викриваючи соціальну несправедливість та навчаючи людей відчувати себе вільними, боротися за власну гідність, примушували їх розмірковувати над природою різних соціальних явищ.

Діяльність цих універсальних артистів демонструвала елементи, близькі до циркової образності, адже у багатьох своїх жанрових компонентах вона відрізнялася ексцентричністю, демократичністю, мала гранично дієвий та багато в чому трюковий характер. Зберігався принцип постійної єдності артист – образ, при цьому єдиними були й запропоновані обставини відвертої публічної дії. Скоморошество пережило суворі часи та відродилося у різноманітних сферах культури та мистецтва у дещо змінених, але, безперечно, наступних формах. Артисти різних жанрів, як пише Є. Кузнєцов, успадкували найкраще з досвіду скоморохів «фольклорну природу ліричних та сатиричних образів, виявлення патріотичної свідомості» [103, с. 32].

Тривалий час елементи циркового мистецтва можна було знайти лише у виступах скоморохів, адже в Україні не існувало жодного стаціонарного цирку. Розмірковуючи щодо причин цього явища, Н.

Третяк пише:

«традиційно аграрна країна мала невеликі перспективи індустріального розвитку. Тому не виникали “офіційні” циркові жанри, і протягом семи довгих століть розвиток українського циркового мистецтва залишався на рівні мандрівних блазнів» [200, с. 6].

У XVIII ст., у зв’язку зі зменшенням державного та церковного тиску, скомороство знов (в декілька іншій якості) відроджується в народних гуляннях, балаганах. З’являються розважальні каруселі та кінні вистави, а на початку XIX ст. виникають мандрівні цирки і звіринці. Власники та керівники циркових труп будували легкі балагани на торгових площах, ярмарках та в інших людних місцях. Збирали такий балаган з дешевих дощечок та відходів будівництва, всередині ставили лавки для заможних глядачів, далі влаштовували «стоячі» місця для тих, хто купував дешеві квитки. Якщо під час виступу демонструвалися кінні номери, то влаштовувався й манеж, в центрі якого стояв стовп, на якому тримався брезент або бязь. М. Рибаков зауважив: «Звичайно, будівля була примітивною, стовп посеред манежу заважав і артистам, і глядачам, але все ж це вже був цирк – “цирк-стовпчик”» [170, с. 15]. Балаган відрізнявся від цирку-стовпчику тим, що завжди мав манеж.



Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 23 |
Похожие работы:

«УДК [37.091.321:94(100)05/.](075.3) ББК 74.266.3я72 Г51 О. В. Гісем, О. О. Мартинюк Г51 Всесвітня історія. 7 клас : розробки уроків / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. — X. : Вид-во «Ранок», 2015. — 288 с. — (Серія «Сучасний майстер-клас»). ISBN 978–617–09–2539–8. Посібник складено згідно з навчальною програмою «Всесвітня історія. 7 клас» для загальноосвітніх навчальних закладів (за новим Державним стандартом базової і повної загальної середньої...»

«1 Часопис Національного університету Острозька академія. Серія Право. – 2010. – №2 УДК 342.5 В. Б. Ковальчук кандидат політологічних наук, доцент кафедри державно-правових дисциплін, декан правничого факультету (Національний університет Острозька академія) КОНСТИТУЦІЯ ЯК ОСНОВА ЛЕГІТИМНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В ПРАВОВІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ ДЕРЖАВІ Питання про значення конституції для суспільства та держави в правовій літературі висвітлювалося неодноразово. Ще в ХІХ столітті цій проблемі було присвячено...»

«ІНТЕГРАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ У НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ О. САЛОМАТІН доктор юридичних наук, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії держави і права та політології, керівник Науково освітнього центру порівняльної правової політики (Пензенський державний університет) Ю ридична компаративістика як певний кластер загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін компаративістського змісту для юристів (порівняльне правознавство — порівняльне державознавство...»

«УДК 025.171(477-25):92(0.032)Ан-ський С. І.А. Сергєєва ДОКУМЕНТАЛЬНА СПАДЩИНА СЕМЕНА АКИМОВИЧА АН-СЬКОГО В ІНСТИТУТІ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО У статті розкритий склад і зміст документальної спадщини видатного письменника й етнографа Семена Ан-ського у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. На основі детального аналізу архівних документів та публікацій 20-х рр. ХХ ст. встановлено кількісний та інформаційний склад...»

«Звіт кафедри менеджменту мистецтва за 2015 календарний рік. №, ПІП Науково-дослідна та творча роботи п/п Нікітенко Костянтин Нікітенко К.В. Вирішення національного питання по-сталінськи: 1. 1. Вікторович деякі аспекти існування німецьких національних районів в УРСР // Збірка матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Модернізація соціогуманітарного простору: історичний досвід, виклики та перспективи». – 14-15 травня 2015. – Вінниця. – С. 42-43. Нікітенко К.В....»

«Джек Лондон Мартін Іден Текст предоставлен правообладателем http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=5505044 Мартін Іден: Фоліо; Харків; 2003 ISBN 966-03-2228-3 Аннотация «Мартін Іден» – звісною мірою автобіографічний роман відомого американського письменника Джека Лондона (1876—1916). Випадкова зустріч зі студенткою університету Рут Морз – дівчиною із заможної сім’ї – змінює життя моряка Мартіна Ідена. Він мріє стати письменником і починає завзято займатися самоосвітою. Природний талант і...»

«РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ. АНОТАЦІЇ ДЕМЧЕНКО Т.П. “БАТЬКО ШРАГ”.– ЧЕРНІГІВ: РВК “ДЕСНЯНСЬКА ПРАВДА”, 2008. – 264 С. Монографія чернігівського історика Т. Демченко присвячена одній із найяскравіших постатей в історії українського національно визвольного руху, славнозвісному громадському і політичному діячеві, адвокату, нашому земляку Іллі Людвиговичу Шрагу. Видання підсумовує результати майже 15 річної праці Т. Демченко по дослідженню життєвого шляху Іллі Шрага, його громадського служіння. Монографія...»

«НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА УДК 94(477):001.814 Ір ина МО ШИ К (Глухів) Джерельна база дослідження проблеми діяльності вищих навчальних закладів Чернігівщини у 20–30-ті роки ХХ ст. Вивчення джерел дозволяє отримати фактичні знання, що складають основу подальших висновків. Саме джерела є носієм відомостей про епоху, яка вивчається, вони дозволяють об’єктивно, критично та всеохоплююче уявити реальну картину буття. Джерела мають інформативний потенціал, розкривають світогляд суспільства епохи, що...»

«Бібліотека «Шкільного світу» Заснована у 2003 р. шщпрд у галузі освіти ПІДГОТОВКА ДО ЗНО: ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ Українська мова та література. Бібліотека Відповідає програмам Міністерства освіти і науки України Київ «Шкільний світ» ВСТУП Ну що б, здавалося, слова. Слова та голос — більш нічого. А серце б 'ється-ожива, Як їх почує!. Т. Шевченко У посібнику подається опорний конспект із написання власного висловлювання, яке входить до завдань ЗНО, адресоване й учителеві, й учневі. Пропонуєтся по 3...»

«non-fiction texts, published in the modern literary journals. The literary texts have been expounded in journal context, intermedial correlations have been traced between the verbal and non-verbal texts and their material medium. Reconstruction of a story represented by verbal and non-verbal texts has been accomplished. Key words: comparative culturology, cross-cultural dialogue, modern literary journal, intermedial correlations, verbal text, non-verbal text, reconstruction of a story. УДК...»

«УДК 342.95:342.72/.73(477) ЩОДО ПИТАНЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ Шапіро В.С. аспірант кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки, Сумський державний університет I. Вступ В процесі становлення Української держави за роки її незалежності відбувалися характерні перетворення на шляху досягнення демократичних засад як функціонування її в цілому, так і громадянського суспільства зокрема. Взаємозв’язок держави і...»

«УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА: минуле, сучасне, шляхи розвитку Випуск 18, 2012 Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету Том І УДК 7.08 А.О. Медведєва ТЕАТРАЛЬНА МАСКА ЯК АТРИБУТ СЦЕНІЧНОГО ДІЙСТВА Маска у сценічному мистецтві має певну художньо-митецьку місію і виконує конкретні функції. Дослідження маски як об’єкту театральної культури нині налічує значний доробок. У культурологічно-орієнтованих роботах маску розглядали С.Аверінцев, Н.Автухович, Т.Апінян, М.Бахтін, О.Гуревич,...»

«Передплатний індекс журналу – 49945 ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 5619 від 15.11.01. Видавець: ТОВ „Центр соціальних комунікацій” Вища атестаційна комісія України визнала журнал фаховим виданням з політичних наук Адреса редакції: вул. Я. Галана, 2, м. Київ, 03061, Україна, (постанова президії ВАК України №1-05/5 від тел. (044) 457-92-15; e-mail: politnauka@ukr.net 01.07.2010 р.) та з історичних наук (постанова Офіційний сайт журналу:...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2017 www.ua.z-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»