«І.І. Сторожик КУЛЬТУРОЛОГІЯ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ДЛЯ СТУДЕНТІВ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ СХВАЛЕНО на засіданні кафедри українознавства Протокол № 5 від ...»

2) сюрреалізм (тяжіння до загадковості, магії, кошмарним психологічним баченням, маревним асоціаціям, абсурдному поєднанню різних предметів і образів), що найбільше повно представлений у творчості С. Далі і Р. Могрітта,

3) абстрактно-геометризоване, технізоване мистецтво (чисто декоративні рішення, абстрактна скульптура з різних видів металу з застосуванням сучасних засобів його обробки). Найбільш повний розвиток абстракціонізм одержав у США.

На зміну абстракціонізму прийшов авангардизм Яскравий сплеск цього напрямку модернізму відноситься на кінець 60-х м Авангардизм лежить в основі ідей контркультури хіппі, що виражають протест проти усього на світі, протест заради протесту. Авангардизм — це сурогат мистецтва, якому далека краса, поняття прекрасного, гармонія. Представники авангардизму діють між мистецтвом і не-мистецтвом.

У результаті з'являються.

• оп-арт (оптичне мистецтво) - орнаментально-геометричні композиції,

• просторове мистецтво,

• приземлене мистецтво,

• мистецтво нової фігуральності,

• поп-арт (популярне мистецтво).

З перерахованих видів авангардизму найбільше відомо популярне, чи попарт. Художники, що діють у цьому стилі, використовують у своїй творчості реальні предмети, рекламу, фотографію, будь-які інші зображення, вирвані з природного їм середовища, і створюють з них довільні комбінації, намагаючись знайти взаємозв'язок, чи ж без усякого взаємозв'язку. У результаті виникає так називаний артефакт (штучно скомпонована композиція, конструкція), а не твір мистецтва. Ця композиція повинна викликати певні асоціації, переживання, що виникають крім художнього враження.

Поп-арт склався як своєрідна реакція на явище абстракціонізму, виступивши проти його крайньої абстрагованості. Яскравим представником поп-арту є Р Раушенберг, американський художник.

Поп-арт проявився як агресія масової культури, виявив собою усе, що вона несла, перетворивши мистецтво у видовище, відбиваючи непримиренність до сучасності.

У Радянському Союзі авангардизм проявився теж як протест проти офіціозу в культурі, проти соціалістичного реалізму, але як «катакомбне», тобто нелегальне, сучасне мистецтво.

Реалізм як художнє явище в мистецтві поєднує в собі два початки — ідейне і методологічне.

Реалізм у культурі XX у — це триваючий вплив культури XIX в. Поряд із прямою традицією, що дісталася від цього століття, висуваються два нових напрями в реалізмі.

Мальовничий реалізм — тяжіє до емоційного, імпульсивного трактування образа, як би під впливом ідей імпресіонізму, Соцреалізм — акцентує увага на рішенні соціальних проблем.

У творах перший світ представлений натуралістично, імпульсивно, емоційно, яскраво. Художників цього напрямку цікавили насамперед не події і дії, а стан середовища, що поєднує предмети і фігури в мальовниче ціле, що не вимагає строгої побудови простору. Цей вид реалізму тяжіє до соковитої барвистості, широкому мазку, Соціальний реалізм представляє форму реалізму, що орієнтує на відображення соціальної реальності, що пропагує соціалістичні ідеї у формах художнього ідеалу. Для соцреалізму характерні алегоричні, символічні композиції, що оспівують волю і працю Поняття і судження про життя виражаються в цьому мистецтві опосередковано в художній темі твору, що містить у собі мислимий, бажаний світ. Демократичні переконання чи настрої художників соцреалізму, їхні гуманістичні погляди, відчуття драматизму буття знаходять висвітлення в їхній творчості (ранній Пікассо, А Матісс, М Сарьян, П Кузнєцов).

І події, і герої зображуються такими, як є, без нальоту романтики і красивого вимислу (Н. Касаткін, Э Мунк, А Архипов) У мистецтві соцреалізму послідовно розвивалася тема пробудження народу, пробудження його свідомості Одним з різновидів реалізму є неореалізм, представниками якого були П Пікассо, Ф Леже, А Фужерон, А Цицинато.

Особливо потрібно виділити мексиканську школу неореалізму - муралісти), суть якої складалася в оформленні громадських будинків циклами фресок з історії країни, життя народу, його боротьби. Монументалісти відтворили мистецтво ацтеків, майя, звернулися до монументального мистецтва Відродження. Головним героєм цих фресок є народ. Філософськи узагальнивши соціальні явища і історичні події, проникнувши в їхній глибинний зміст, художники цієї школи заклали основи демократичного національного мистецтва (Д. Ривера, Д. Сикейрос, X. Ороско, Р. Гуттузо).

У 80-і рр. виникли нові форми реалізму, названі «сердитий реалізм», гіперреалізм, чи фотодокументальний живопис, наївний реалізм, фольклорний реалізм і т.п. Звідси напрошується висновок, що до того конгломерату реалістичних шкіл і напрямків термін «реалізм» можна застосувати в умовному виді. Але, проте, реалістичне мистецтво зараз розвите дуже широко.

Висновки Здобутки XIX, ХХ ст. у всіх сферах культури виявилися колосальними. Цей період вражаючий за гармонійністю розвитку і величезними результатами творчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах. Тенденції, закладені епохою Відродження, досягли зрілості, і люди в повному обсязі відчули їх наслідки.

У всій складності і, як тоді здавалося, повноті склалася наукова картина світу.

Змінилося становище науки в суспільстві, її досягнення стали прямо й усвідомлено впливати на рівень виробництва, всього життя. У масову, а в найбільш розвинених країнах загальну перетворилася письменність.

Регулярними стають міжнародні наукові, літературні, художні контакти, тим самим закладаються основи світової науки, світового мистецтва.

В художню творчість прийшли величезна стильова, жанрова різноманітність. Причому всіх великих майстрів при їх яскравій індивідуальності об'єднувало усвідомлення неповторної цінності людської особистості. Виправдалася пророча думка Стендаля: «XIX сторіччя буде відрізнятися від попередніх віків точним і полум'яним зображенням людського серця».

У надрах культури XIX ст. почалися принципово нові наукові відкриття, були розроблені філософські системи, висунені соціальні теорії, зародилися художні явища, які визначать характер вже наступної епохи.

Світлі гасла свободи, рівності і братерства, проголошені Французькою революцією на початку епохи, успіхи в розвитку культури, які множилися з кожним роком, породжували надії на швидке розв'язання людством всіх соціальних, політичних проблем. Однак цього не сталося, і на рубежі XIX—XX ст. серед творчої, наукової інтелігенції стали переважати похмурі, песимістичні і радикальні революційні настрої. Можна пригадати слова героїні видатного французького письменника XIX ст. Гі де Мопассана, які завершують один з його програмних творів: «Ось бачите, яке воно — життя: не таке гарне, та й не так вже й погане, як думається».

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

основна 12. Історія світової культури. К., 1994, 1999.

13. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури (європейський контекст). К.,1995.

14. Культурология.\ Под ред Г.В.Драча, Ростов н\Д; 1995.

15. Культурология: Основы теории и истории культуры \Под ред.

И.Ф.Кефели. С.Пб., 1996.

16. Культурология ХХ века: Антология, М., 1994.

17. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. К.,1996.

18. Европейское искусство XIX в. – М., 1975.

19.Модернизм: анализ и критика. – М., 1980.

20. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посібник для ВНЗ.

/ За ред. проф. Тюрменко І.І. – К.: Центр навчальної літератури, 2004, 2005.

–  –  –

7.